Новини

14.04.2016

СХИЛЯЄМО ГОЛОВИ ПЕРЕД ГЕРОЯМИ

26 квітня 1986-го увійшло у всесвітню історію жахливою подією, яка згодом отримало іменну назву «Чорнобильська трагедія». Кожна людина на нашій планеті знає про аварію на Чорнобильській АЕС та ті наслідки, яка отримала наша Україна та сусідні держави. Але тоді, в ранковий час останньої суботи квітня ще ніхто, крім фахівців (робітників АЕС і військовослужбовців пожежної охорони) та співробітників органів державної безпеки не знав, яке лихо прийшло на нашу українську землю.

 
 
За словами короткого повідомлення від Ради Міністрів СРСР ховається трагедія минулого сторіччя, на ліквідацію якої були направлені сотні тисяч ліквідаторів, тисячі одиниць техніки та мільйони державних коштів…

Пройшло вже три десятки років з того часу, коли ядерна загроза нагадала усьому світу про свої жахливі наслідки, якщо без поваги та зразкового відношення поводитися з ядерною фізикою. І саме ніч на 26 квітня і показала, до чого це призводить.

Сьогодні, коли ми всі згадуємо про «Чорнобильську трагедію», коли словосполучення «ліквідатори аварії на ЧАЕС» у кожного на слуху, особливе відношення до всіх тих, хто вийшов на фронт боротьби за приборкування скаженого реактора. Саме у ці дні, особливо на сторінках засобів СМІ, більше уваги приділяється учасникам перших боїв з скаженим четвертим реактором. І немає жодного сумніву, що ті, хто став героєм-ліквідатором перших годин приборкування 4-го енергоблоку є справжніми героями, а це, саме – пожежники, співробітники ЧАЕС, шахтарі, воїни хімзахисту, будівельники першої черги укриття, військовослужбовці та вертольотчики. Але, багатьом учасникам ліквідації «Чорнобильської трагедії» не зовсім приємно (і це, м’яко кажучи) що про них говорять (особливо ті, хто там не був і не знає усього) «та інші». А, хто такі «інші»? А, інші, це водії автобусів, які вивозили тисячі мешканців «зони». Інші, це співробітники МВС (ДАІ, ППС, ВВ), які добами стояли на своїх постах. Інші, це дівчата, які приймали діточок зі шкіл та дитячих садочків. Інші, це співробітники органів державної безпеки, які постійно знаходились поруч з шаленим 4-м енергоблоком.

 

Для співробітників КДБ УРСР було багато роботи, починаючи з того, що стало причиною світової катастрофи і закінчуючи тим, щоб забезпечити режим повного контролю в «зоні» на самому вищому державному рівні. На сайті ветеранів СБУ, які пройшли фронтами «Чорнобильської трагедії», є такі слова, які раніше не могли бути відкритими для публічного використання:

«Свою лепту в преодоление последствий аварии внесла внешняя разведка – Первое главное управление КГБ СССР и 1-е Управление КГБ УССР, задача которых сводилась к сводилась к добыче за границей технологий, способных облегчить ликвидацию радиационного бедствия. По линии разведки, в частности, «прорабатывались вопросы» по приобретению техники по закачке бетона на большие высоты, дистанционных тепловизоров для контроля в середине реактора, пенообразующих составов по дезактивации почвы и рекомендаций по использованию земельных угодий. В 3.30 26 апреля в Чернобыль выехал экипаж подвижного радиотелеграфного центра. Уже к 9 часам 26 апреля поднятые по тревоге подразделения Управления правительственной связи и 8-го отдела КГБ (шифровальная связь) развернули подвижные и стационарные узлы специальной и шифрованной связи, обеспечив пять каналов закрытой связи, из них три с Москвой. Монтаж антенн вели без средств защиты, дозиметров, под бурым от радиоактивного пепла дождем. 27 апреля уже действовал полевой узел правительственной связи «Ураган». Всего свыше 200 связистов КГБ УССР приняли участие в обеспечении надежного сообщения ликвидаторов с окружающим миром. Работу оперсостава обеспечивали свыше 80 водителей автобазы Хозяйственного управления КГБ УССР, безропотно «принимавших дозу» наряду со всеми, а десятки единиц ведомственной техники отправились в «могильник». Немало работы было сделано специалистами спецстроя КГБ УССР. Поскольку Чернобыль неоднократно посещали председатель Совета Министров СССР Николай Рыжков, член Политбюро ЦК КПСС Егор Лигачев, неофициально – Владимир Щербицкий, нашлась работа и для сотрудников «девятки» – Службы правительственной охраны под руководством заместителя ее начальника полковника В. Никитюка. Всего в ликвидации последствий аварии на ЧАЭС приняло участие 600 тыс. граждан СССР. Из зараженной зоны эвакуировано 115 тыс. человек. В память о героизме и профессионализме сотрудников органов госбезопасности на мемориальной доске в Центре профессионального, патриотического и культурного воспитания сотрудников СБ Украины выбиты слова: «С первых часов Чернобыльской катастрофы непосредственное участие в расследовании причин аварии и мероприятиях по контрразведывательному обеспечению ликвидации ее последствий приняли свыше 1500 сотрудников органов госбезопасности Украины, чем совершили подвиг, равный фронтовому».

І це дійсно був подвиг, рівний фронтовому. А ми шануємо тих, хто пройшов фронтами приборкування ядерної катастрофи – це наші дорогі ветерани: Біленко Іван Андрійович, Литвинов Леонід Володимирович, Лихно Леонід Макарович, Мотицький Леонід Станіславович, Пучков Михайло Тимофійович, Вихристенко Микола Олександрович, Голубчук Віктор Іванович, Грицаєнко Микола Михайлович, Ігнатенко Володимир Григорович, Нікітюк Володимир Ларіонович, Виноградов Петро Миколайович, Ануфрієв В’ячеслав Вікторович, Берегов Олег Миколайович, Бур’яновський Григорій Антонович, Волочай Іван Федорович, Вусатий Леонід Іванович, Знайдюк Валерій Олексійович, Колодько Володимир Павлович, Йовенко Василь Васильович, Ключка Петро Іванович, Ковальчук Сергій Трофимович, Кудін Анатолій Миколайович, Кучерявий Леонід Миколайович, Лущай Сергій Віталійович, Лясківський Віктор Вікторович, Ляшенко Валерій Миколайович, Малюга Олександр Валерійович, Мостопалов Валентин Олексійович, Остапець Сергій Петрович, Пономаренко Надія Валеріївна, Пуха В’ячеслав Іванович, Рибачук Микола Васильович, Риндюг Олександр Петрович, Сітайло Сергій Сергійович, Тимчук Петро Никифорович, Турченко Олексій Олександрович, Федотюк Олександр Іванович, Чепурко Петро Петрович, Шиянов Михайло Іванович, Шкуратовський Віктор Петрович, Шмиголь Сергій Володимирович, Юрченко Віктор Володимирович, Яловий Олександр Іванович, Бабич Іван Лукич, Білан Григорій Васильович, Висоцький Олександр Володимирович, Гвоздецький Анатолій Павлович, Головня Євген Іванович, Гречко Юрій Олексійович, Данилко Григорій Вікторович, Дишкант Михайло Михайлович, Дідков Микола Лаврентійович, Демченко Олександр Васильович, Журко Михайло Григорович, Кіндратенко Сергій Михайлович, Козак Анатолій Миколайович, Кузнєцов Володимир Володимирович, Ляпін Валерій Олекксандрович, Нітун Віктор Іванович, Орешков Микола Олексійович, Рафальський Ярослав Йосипович, Токарев Іван Сергійович, Хилько Анатолій Дмитрович.

В нашому Музеї (так ми називаємо наш Центр військово-патріотичного та історичного виховання) є спеціальний стенд, на якому дана історія участі наших ветеранів в ліквідації «Чорнобильської трагедії», але, на превеликий жаль, вже ніколи не підійдуть до нього наші друзі – Бірсан Олександр Семенович, Мудрак Микола Хомич, Коваль Леонід Дмитрович, Житник Петро Семенович, Гнітько Віталій Григорович, Назарчук Микола Арнольдович, Поляков Володимир Олегович, Шарга Володимир Миколайович, Настюков Леонід Олександрович, Безсмертний Демид Іванович, Маслов Валентин Володимирович, Пироженко Костянтин Федорович…

Вічна пам’ять та вічна слава героям, які здійснили подвиг, рівний фронтовому!

Додаткова інформація про наших ветеранів-чорнобильців знаходиться на сайті «Киевский ТелеграфЪ» за адресою:
http://www.telegrafua.com/country/11956/print/

 

Фотоматеріали
 
 
 
 
 
 
 

Наша адреса: Україна, 03037, місто Київ, вул. Вузівська, буд. 5, кв. 64.