21.08.2019

28 РОКІВ НЕЗАЛЕЖНОСТІ – ЦЕ 28 СТОЛІТЬ ІСНУВАННЯ УКРАЇНИ

Сучасні українські історики вважають, що історія нашої країни має понад двадцяти восьми сторіч, бо наприкінці Х-го сторіччя до нашої ери територія України залишалася розділеною між різними культурними спільнотами. Північні ліси на заході займали праслов'яни, а на сході - прафіноугри; у лісостепу мешкали фрако-іллірійські, а у степу - північноіранські племена. І лише з початку Х-го сторіччя нашої ери з’являється сучасна держава – Київська Русь зі столицею Києвом.

	З берегів Славутича почалася історія нашої держави.

Київ стає столицею держави, яка об'єднує придніпровські землі та Новгород. Князь Олег значно зміцнив державу та провів кілька вдалих походів 907-го року до Візантії, за результатами якого остання виплатила величезну контрибуцію та дало право безмитної торгівлі. Величезний розвиток Київська Русь отримала після проведення хрещення.

Значний внесок у розвиток держави внесли княгиня Ольга та князі Святослав, Ярослав та Володимир. Але, вже після «Великих Походів» татаро-монголів з 1241 року Київська Русь, як єдина незалежна європейська держава перестала існувати. Лише Гальцько-Волинське князівство, відокремлене від Русі, продовжило існування, як слов’янська держава.

З  середини ХІІІ-го сторіччя починається період  панування Великого князівства Литовського, а згодом і Речі Посполитої. Але території півдня та сходу сучасної України не були у складі будь якої держави і тривалий час мали назву Дике Поле, яке і стало місцем утворення і розвитку українського козацтва та козацької держави.

	Козацька слава – невід'ємна частина нашої історії.

Наприкінці XVI-го століття Козацька Держава стала частиною європейської спільноти, про що свідчать чисельні спогади провідних істориків того часу. А період козацьких визвольних війно показав Старому Світу силу українського козацтва, яке оберігало свій край від Кримського та Ногайського Ханств, а також від Речі Посполитої. Козацькі загони Северіна Налівайка пам’ятають і досі у Молдові та Угорщині, коли під час австро-турецьких війн вони приносили свободу європейським народам від османського ярма. Пам’ятали такі козацькі походи і у Речі Посполитої.

Ситуація у Речі Посполитій докорінно змінюється з появою Богдана Хмельницького. Ця людина змогла організувати небачений до того спротив польській владі. Взявши ініціативу в свої руки, він на початку лютого 1648 року розбиває залогу коронного війська, що знаходилася на Запорізькій Січі, і повертає реєстрове козацтво на свою сторону. Тоді ж козацьким колом його було обрано гетьманом Війська Запорізького.

У 1654-му враховуючи наступ польської шляхти та католицького світу Богдан Хмельницький був змушений піти під протекторат Московської держави. Саме з того часу в Україні утворилася нова форма влади – Гетьманщина.

З появою нового Гетьмана  Івана Мазепи розпочався новий етап розвитку української держави. Мазепа намагався відновити авторитет інституту гетьманства в Україні. Він зробив великий внесок у економічно-культурний розвиток Лівобережжя. Перебуваючи під патронатом російського царя Петра I, проводив курс на відновлення козацької держави Війська Запорозького з кордонами часів Хмельниччини. Тривалий час формально підтримував Московське царство у Північній війні зі Швецією. Але, прагнучи відновлення автономії Гетьманщини, у 1708 року Мазепа переходить на бік шведів, вступаючи до союзу з королем Карлом XII. Як помста за підтримку шведів, російська царська влада здійснює військові акції на території України - знищення гетьманської столиці Батурина, перше знищення Запорозької Січі.

Кінець  XVIII-го сторіччя став періодом остаточного завершення Гетьманщини. 1774-й рік став останнім роком Гетьманщини  та Запорізької Січі.

	Такою була наша країна на межі остаточного переходу під російський протекторат, а згодом і у склад імперської російської держави.

В той же час західноукраїнські землі та частина буковинських територій знаходилися під протекторатом австро-угорських правителів та османської імперії.

Майже вся територія Правобережжя (Лівобережжя вже давно була у складі Росії) з кінця XVIII-го сторіччя стала жити по російським імперським законам. Це були понад два сторіччя життя за законами проти української народної волі, культури, мови, традицій (що не стосується української шляхти, яку задовольняли барські антинародні дії). У 1862 році царський уряд заборонив українські недільні школи, яких було в Росії понад сто закладів. Циркуляром міністра внутрішніх справ Російської імперії Петра Валуєва від 18 липня 1863 року істотна частина публікацій українською мовою була заборонена.

1876 році цар Олександр II видав сумновідомий Емський указ, яким обмежувалося використання української мови в Росії, заборонялося видання книг українською мовою, театральні постановки і т. д. Проте вже через 8 років, в 1884 році в Харкові було видано 4-х томне зібрання творів драматурга Кропивницького. Указ втратив силу в 1905 році у зв’язку із революцією. З початку ХІХ-го сторіччя зароджується український національний рух, спершу культурний, а з 1840-х (Кирило-Мефодіївське братство) і політичний. Почалося формування модерної української нації. Важливе значення для національного пробудження мала творчість Тараса Шевченка, але внаслідок репресій російського царату з 1870-х центр національного руху перемістився в Галичину. З кінця XIX-го століття виникають українські політичні партії, частина з яких висуває вимогу самостійної соборної української держави. Лютнева революція 1917 року в Росії стала поштовхом до початку національної революції в Україні. В Києві, з ініціативи Товариства українських поступовців за участю політичних партій, кооператорів, громадських і культурних організацій була створена Центральна рада. Її головою заочно був обраний професор Михайло Грушевський.

	Гумор того часу показує як українські державники продовжували традиції українського козацтва.

Почалися багатостраждальні часи Центральної Ради, Гетьманату, Директорії (про події тих часів на сторінках нашого сайту представлено багато цікавого матеріалу, саме тому не будемо повторювати представлений раніше історичний матеріал).

	Сто років тому, за рішенням Брест-Литовського миру та підтримки провідних світових держав Україна була цілком європейською визнаною державою (Україна на мапі Європи на початку 1919-го року. Влітку території ЗУНР та Буковини були окуповані Польщею, Румунією та новоствореною Чехословаччиною)

На початок червня 1919-го майже вся ЗУНР була окупована Польщею, Румунією і Чехословаччиною. Українська Галицька армія (УГА) контролювала лише правий берег річки Збруч, на східному кордоні між ЗУНР і УНР. Частина військ УГА опинилася у Чехословаччині, де стала відома під назвою «української бригади», однак основна частина армії, яка налічувала близько 50 тисяч бійців, перейшла на територію Української Народної Республіки. 21 квітня 1920 року Польща і Україна домовилися про те, що кордон має проходити по річці Збруч. Але фактично на той момент Петлюра вже не являв собою самостійної сили і міг існувати тільки при польській підтримці. Зі зникненням такої двома місяцями по тому УНР остаточно припинила своє існування.

30 грудня 1922-го року, підписавши Союзний договір, Українська РСР спільно з РРФСР, Білоруською РСР та Закавказькою РФСР увійшла до складу СРСР - держави, яка керувалася обмеженим колом керівних осіб ВКП(б). Тривав процес втрати етнічних українських земель: 1924-го року Таганрог був переданий до складу РРФСР, поступово було асимільовано українство Кубані, Стародубщини та Слобожанщини. Довоєнний період (1922 – 1941 рр) став для більшості українських земель часом, коли прискореними темпами проводилася індустріалізація, електрифікація та колективізація, внаслідок якої з'явилися такі потужні об'єкти як: ДніпроГЕС, КривБас, ХТЗ, потужні підприємства різних галузей народного господарства. Але, в цей ж час, проводилися масові репресії «сталінської державної лінії» проти народу, а примусова колективізація привела до голодомору 1932 – 1933-го років. І ця сторінка нашого життя ніколи не може бути забута історією.

У цей час на землях Західної України, що увійшли до складу Польщі, здійснювалася політика полонізації, посилювався національний гніт. Відповіддю на нього став підйом національного руху.

Українські землі за часів Другої Світової війни, також стали місцем першої агресії збоку гітлеризму. 1 вересня 1939-го німецька авіація почала бомбардувати Львів, який тоді був у складі Польщі.  В польській армії на той час перебувало більш ніж 120 тисяч українців.

У роки німецько-радянської війни вся територія України була окупована німецькими військами (а південний захід країни  також угорськими, словацькими і румунськими). На українських землях виникли такі нацистські утворення, як Генеральна губернія та Райхскомісараіт «Україна». На окупованих українських землях створювалися партизанські загони та національно-повстанські об’єднання.

Німецька окупація в Україні відрізнялася особливою жорстокістю. Вал війни прокотився з краю в край Україною двічі: спочатку із заходу на схід, потім зі сходу на захід. Великими були втрати серед представників українських земель. Так, в лавах Червоної армії загинуло 3,5-4 млн. українців, у партизанських формуваннях та національно-повстанських об'єднаннях загинуло понад 150 тисяч людей. На території України німці спалили разом із мешканцями 250 сіл. У 230 концтаборах і гетто, а також в інших місцях масового знищення від рук нацистів загинуло 5,5 млн. людей (жахливе сповосполучення Бабин Яр, тому незабуваючий приклад світової пам'яті). З 2,8 млн. людей, яких гітлерівці вивезли до Німеччини з СРСР для роботи на промислових підприємствах і в сільському господарстві, близько 2,4 млн. осіб були з України. На території України було зруйновано близько 700 міст і селищ та 28 тисяч сіл. Понад 10 мільйонів людей залишилися без даху над головою. Економіці було завдано великої шкоди.

День 28 жовтня 1944-го вважається днем визволення українських земель від нацизму, але ще до кінця Другої світової війни ( в тому числі і на Далекому Сході 2 вересня 1945-го) на полях світової бійні Україна втрачала своїх синів та доньок.

Після останніх залпів Другої Світової війни розвиток українського суспільства проходив в рамках всесоюзного державного утворення і поділявся на чотири етапи: 1) повоєнний етап; 2) десталінізація та «хрущовська теплінь»;  3) системна криза радянського ладу; 4) початок відновлення незалежності за часів «горбачовської перебудови».

Саме у 1990-му пройшли перші демократичні вибори до Верховної Ради УРСР.

А день 24 серпня 1991-го року став днем утворення нової історії України, яку ми разом створювали і будемо  творити її і в подальшому.

Творити свою історію, як у 1994-му, коли народився справжній український парламентаризм. Творити так. Як у червні 1996-го, коли створили справжню світову Конституцію. А, головне, захищати нашу Україну, як це роблять наші захисники сьогодні, утому числі, і усі співробітники нашої славетної Служби усіх часів.

З Днем нового народження наша рідна Україно!