|
06.03.2019 ДО 100-РІЧЧЯ УТВОРЕННЯ КОМЕНДАНТСЬКОЇ СЛУЖБИ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ОХОРОНИ УКРАЇНИ У попередніх матеріалах нашого сайту, відповідно до історичних подій, пов'язаних з 100-річчям Української Революції, ми вже розповідали про утворення органів державної охорони нашої держави за часів УНР, Гетьманату та Директорії, а також, про створення перших аналогів сучасної служби особистої та виїзної охорони. А, сьогодні, відповідно до плану роботи нашої Ради Асоціації, на ваш розгляд представляємо унікальний (як прийнято говорити сьогодні – ексклюзивний) матеріал про створення вітчизняної комендантської служби, яка сьогодні визначає свій сторічний ювілей. Як відомо з історії утворення нашої держави, під час бурхливих подій 1917 – 1919 років, наприкінці грудня 1918-го (а саме – 14 грудня) на зміну Гетьманату прийшла Директорія на чолі з Симоном Петлюрою. Це був особливий період нашої історії, коли кінець 1918-го та до весни 1919-го, перемога нового українського уряду супроводжувалася трагедіями; коли після проголошення держави нового європейського типу, наша країна була оточена ворогами, як з заходу, так і зі сходу; коли столицями України були і Київ, і Фастів, і Сарни, і Житомир, і Бердичів, і Рівне, і Вінниця, і Проскурів (сьогодні Хмельницький), і Кам’янець-Подільський… З метою збереження державності, керівні органи постійно міняли місця тимчасового перебування, але було зроблено головне – управління державою, на той драматичний час, як і її серце, було збережено. І в цьому є і велика заслуга підрозділів, які стали сучасною основою комендантської служби сучасної України. Після подій грудня 1918-го у місті Фастові під час проголошення Акту Злуки (цей історичний матеріал є на сторінках нашого сайту у розділі «Публікації») керівництву Директорії стало зрозуміло, що під час бурхливих і нестабільних подій, особлива увага повинна була бути приділена надійній, постійній, а головне - незмінній охороні, яка в кожному місці розташування органів державного управління повинна була б забезпечувати систематичну комендантську охорону. І це питання і було вирішено на початку весни 1919-го. Саме у місцях перебування керівництва Держави (тобто – Директорії УНР), які тимчасово становилися столичними центрами, у будівлях державних установ та резиденціях Директорії створювалися комендатури охорони с постійним, а головне - незмінним складом підрозділу.
З перших часів заснування Комендантської Служби Директорії УНР вона була розподілена на три підрозділи: Особливо цікавим, з точку зору історії, є період перебування Директорії у Кам’янець-Подільському, оскільки це місто на протязі тривалого часу було незмінною столицею держави. І саме цьому, ми приділяємо особливу увагу на цей період, зважаючи і на те, що найбільша кількість архівного матеріалу та джерел, має саме з цього етапу. Остаточно Кам’янець-Подільський став офіційною і визнаною світом столицею Директорії УНР 4 червня 1919-го (хоча первинно деякі державні установи переїхали до нього вже у квітні). Незважаючи на постійні зміни (починаючи з лютого 1919-го) у складі керівних органів Директорії УНР, її головними і незмінними керівниками були і залишалися до останнього часу існування - Сімон (Семен) Васильович Петлюра, Андрій Гаврилович Макаренко та Федір Петрович Швець.
І саме з цією будівлею пов’язано багато історичних подій того часу. Так, відомо, що за часів перебування керівництва Директорії у Кам’янець-Подільському місто стало відомо далеко за територією української держави. У столиці того часу працювали не тільки керівні органи та державні установи, а працювало все, що визначає життя сучасної європейської столиці – банки, магазини, лікарні, бібліотеки, ресторани, театри… І багато європейських послів визначали високій рівень життя у місті, а особливо – високий рівень безпеки, як у забезпеченні правопорядку у загально-громадському понятті, так і в плані забезпечення державної охорони. І, останнє, як раз, це і є заслугою новоствореної Комендантської Служби. А ще цікавим фактом того часу є і той, що одним із керівників Комендантської Служби Директорії УНР був відомий український поет Володимир Миколайович Сосюра…
Ще за часів Гетьманату Володимир Сосюра вступив до лав «охоронної сотні» у Києві, а згодом, після утворення Директорії УНР став бунчужним. Після закінчення Житомирської вищої військової школи Сосюра був призначений командиром третьої охоронної сотні, яка безпосередньо і була комендатурою охорони Резиденції Директорії УНР. Хоча пізніше, вже за радянських часів, Володимир Миколайович і писав про події того часу: «Мы ходили в караул к «Высокой Директории». Меня, как недисциплинированного, не ставили возле кабинета Петлюры, а все в его саду. Была осень, и я «хорошо» сторожил Петлюру: полезу в соседний сад, да и ем себе груши «украинского Гарибальди», как писали о нем итальянские газеты…», але ж зрозуміло, що розповідати у тоді у 30-х років минулого сторіччя, що він був комендантом охорони Петлюри, було вкрай небезпечно. Ось таким чином і розповів про свою службу в органах державної охорони відомий український поет. А на цьому історичному факті, як заключення, ми зазначаємо, що саме у весняні дні 1919-го, сторіччя тому і була утворена сучасна Служба Комендантської Охорони України.
|
|
|
Наша адреса: Україна, 03037, місто Київ, вул. Вузівська, буд. 5, кв. 64. |