28.11.2018

ШЛЯХАМИ НАШОЇ ІСТОРІЇ

День 22 січня 2019-го буде відзначатися нашою державою, як сторічний ювілей Соборності України. Саме 22 січня далекого 1919-го на центральній площі Києва, якою тобі була Софійська, відбулася історична подія – було проголошено про об'єднання (як було офіційно зазначено) Західноукраїнської Народної Республіки з Великою Східною Україною. Ця історична сторінка нашої історії с того часу отримала свою офіційну назву – День об’єднання усієї української землі, тобто об'єднання Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки. З часу сучасної незалежності ми і відзначаємо цю подію,  як День Соборності або Акт Злуки. Але й досі серед вітчизняних істориків панують багато питань з приводу точності самого проголошення та прийняття Акта Злуки, насамперед про дату 1 грудня 1918-го. І серед тих, хто може дати найбільш чітку відповідь – фахівці-історики і дослідники діяльності спецслужб, у тому числі і представники ветеранського корпусу нашого славетного Управління.

Незважаючи на офіційне затвердження дати Акта Злуки, все ж треба дати чітку відповідь на її походження. З історичних джерел відомо, що фактично сама процедура підписання Акту Злуки (або «передвступного договору») проходила не в самому Києві, а в невеличкому (на той час) містечку Фастів, який, як і сторіччя тому, так і сьогодні, є великим залізничним вузлом, що з’єднує Схід, Захід, Північ та Південь нашої країни.

	Залізничний вокзал Фастову того часу.

І місце проведення, і дата проведення переговорів та підписання історичного документу були обрані не випадково. З історії нашої Батьківщини, як і зі світової історії, нам  відомо, що внаслідок подій восени 1917-го, на теренах колишньої Російської імперії було створено нову європейську незалежну державу – УНР, яка офіційно була прийнята у світову спільноту 22 січня 1918-го на підставі проголошення, що було закріплено у  IV-му Універсалі.

Але бурхливі події усього 1918-го, особливо під час завершення Першої Світової війни (нагадаємо, що Українська держава також була її учасником), привели до того, що після Російської імперії розпалося ще три – Германська, Отоманська та Австро-Угорська. І, внаслідок розпаду останньої,  на зхідно-українських землях 1 листопада 1918-го була створена нова держава – ЗУНР (Західно-Українська Народна Республіка) зі столицею у місті Станіслав (сьогодні це Івано-Франківськ). А сучасна обстановка того часу була вкрай напружена – на території новоствореної держави ЗУНР вже мали свої погляди також новостворені держави: Польща та Чехословаччина. Саме з цих причин і з’явилися термінові обставини для об’єднання усіх українських земель.

Але не було зазначено місця для складання договору про об’єднання. Уся справа в тому, що у листопаді 1918-го влада гетьмана Павла Скоропадського вже втратила усі важелі державного керівництва. З метою залишення своєї посади він оголосив «Федеральну змову» з білогвардійським рухом, внаслідок чого на центрально-українських землях було піднято антигетьманське повстання силами Директорії. Але, на час підписання угоди між УНР та ЗУНР, Київ, як столиця України, був ще в руках гетьманської влади Скоропадського.

Тимчасовою столицею Директорії та штабом антигетьманського повстання стало місто Біла Церква. Між арміями Директорії та гетьманівським військом почалися бої на підступах до Києва. Самим відомим з них, був бій 18 листопада під Мотовилівкою, коли січові стрільці Коновальця та Мельника розбили втричі більшу за чисельністю об’єднану групу військ Скоропадського та білогвардійців Святополк-Мірського.

Перемога  під Мотовилівкою змінила політичну ситуацію в Україні на користь Директорії. Разом з цим, був звільнений і Фастів у якому і було прийнято рішення провести головну подію об’єднання українських земель – підписання самого договору. До звільнення Києва ще було далеко, а часу було обмаль – необхідно було терміново проголосити на світовому рівні про появу нової держави – Соборної України.

Місто Фастів (на той час у газетах можливо було прочитати його назву і як Хвастів) було обрано за умов наявності потужного залізничного вокзалу, великої кількості колій, наявності сучасного телеграфу, а також можливості розміщення як військ, так і членів делегацій. А головними місцями подій 1 грудня 1918-го стали: славетновідомий вагон (нині музей-вагон) та будівля фастівського залізничного вокзалу (яка, на жаль декілька років тому була знищена та замінена на сучасну будівлю…).

	Таким був фастівський залізничний вокзал у 1918-му.
	Таким він був ще нещодавно. На передньому плані вагон-музей де і відбулася історична подія – підпис Угоди про об'єднання.

30 листопада звичайним кур’єрським потягом у звичайному вагоні до станції Фастів (Хвастів, як його іменували у ЗУНР) прибули представники Західно-Української Народної Республіки. Ними були Лонгін (Ліонгін) Михайлович Цегельский член української національної ради ЗУНР та Керівник Секретаріату ЗУНР Кость Антонович Левицький.

Саме у той час, враховуючи дуже складну бойову та політичну обстановку, керівниками Директорії та військовими частинами у Фастові в районі вокзалу і місць розташування делегацій, були відпрацьовані (причому, самим належним чином) заходи безпеки державного рівня. Так, безпеку державного рівня під час проведення попередніх переговорів та підписання Договору забезпечували підрозділи Корпусу Січових Стрільців, та найбільш підготовлені загони Директорії, серед яких були підрозділи Сердюцької, Запорізької та Сірої дивізій.

	Історичний фотофакт – 1 грудня 1918-го, місто Фастів район Завокзалля біля бараків працівників залізничного вокзалу. Це частина зведеного загону по забезпеченню охорони членів делегацій, у складі якого представники Українських Січових Стрільців (вони у касках французького зразку), Сердюцької дивізії (у шкіряних кашкетах) та Сірої дивізії (у папахах).

Керівництво усіма охоронними заходами було покладено на полковника Коновальця Євгена Михайловича (комендант охорони), а його заступником було призначено полковника Мельника Андрія Атаносовича.

Як у минулому, так і сьогодні, серед істориків багато  спорів стосовно цих двох історичних персоналій, стосовно їх ролі, як в розвитку української державності, так і їх помилках під час багатостраждальних подій громадянської війни на українській землі. Але ж, при цьому ми враховуємо факт того, що ці дві людини в той час і в тому місці (безпосередньо у Фастові) забезпечили надійною державною охороною головну історичну подію минулого сторіччя – Акт Злуки.

Коли 15 грудня 1918-го до Києва урочисто вступила Директорія, Головний Отаман Симон Петлюра на Софіївському Майдані відзначив заслуги командувачів  військових частин у діях під Фастовом і в самому місті і підвищив полковників Петра Болбочана, Євгена Коновальця, Андрія Мельника і Василя Тютюнника до звання отаманів (генерал-майорів).

	Другий історичний фотофакт – 1 грудня 1918-го, місто Фастів район розташування штабу зведеного загону, на який було покладено обов'язки державної охорони. Саме така фотокартка останнім часом була зазначена як свідоцтво про участь Війська Директорії на час перемовин при підготовці Акту Злуки.
	А це вже розшифровка осіб на фотокартці (з архіву Винниченка)

А 1 грудня у відомому вагоні, який сьогодні має державне історичне значенні, який саме і встановлений біля фастівського залізничного вокзалу, і має назву «Музей-вагон злуки УНР та ЗУНР) і був підписаний історичний об’єднувальний договір.

	Сьогодні цей вагон стоїть на своєму історичному місті.

Виникає питання, а чому Акт був підписаний саме у вагоні, а, наприклад, не в будівлі вокзалу або в іншому місці? Відповідь, як кажуть, на поверхні.

У той час в районі фастівського залізничного вокзалу з метою посилення охорони знаходився бронепотяг «Січовий стрілець», до якого і був причеплений штабний броньований вагон. Саме у ньому і було прийняте рішення провести саму процедуру підписання Акта Злуки.

	Бронепотяг «Січовий Стрілець» до якого і був причеплений штабний вагон.

Це було зроблено, як з метою безпеки, так і з причин того, щоб не було стороннього втручання в цю історичну подію, тим паче, що деякі сили, як на Заході, так і на Сході, були проти того, щоб така історична подія відбулася. Але все на той час відбулося, як і було заплановано.

А дата остаточного ухвалення, як день 22 січня 1919-го була обрана з двох причин. Перша, це те, що з 15 грудня столицею Директорії став Київ. А друга – день 22 січня того року був днем першого року ухвалення IV-м Універсалом незалежності УНР. І відбулася ця подія в урочистій обстановці на Софійській площі під час проведення Трудового Конгресу України.

Приводимо текст Передвступного Договору Акту Злуки (мовою оригіналу того часу), який було підписано у Фастові 1 грудня 1918-го  та затверджено у Києві 22 січня 1919-го.

	А історичний вагон-музей стоїть на своєму місці (на задньому плані сучасна будівля фастівського залізничного вокзалу)